«Спасибі тобі, ветеране!»
У фойє школи звучать пісні воєнних років. Ветеранів зустрічають учні у пілотках, блакитних беретах, вони ведуть ветеранів в актовий зал. В коридорах школи на стінах розвішані стінгазети, присвячені святу. Кожному ветерану вручають барвисту листівку з привітанням, виконану дітьми. У залі влаштована виставка малюнків, виробів, присвячених Дню Перемоги.
Ведучий. Кажуть, що велике видно на
відстані. Чим далі в історію відходять
роки Другої світової війни, тим краще можна осягнути подвиги тих, хто визволяв
нашу землю від фашистських загарбників. Минають роки, відлітають у вічність...
Сімдесят років минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли,
прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Все далі відходять
ті грізні роки, але не згасає пам'ять про тих, хто віддав заради Перемоги своє
життя.
Ведуча. Була страшна війна всього народу.
Боролись всі з фашизмом, хто як міг,
А ті, хто полягли на полі бою,
Перетворилися на білих журавлів…
Для них ще й досі йде війна кривава.
Вони стоять у вічному строю.
Для них гуде ще й досі канонада,
Для тих, що полягли у тім бою…
Гримлять салюти… В серці повно болю.
Буя весна прокинувшись від сну.
Бринить сльоза і горло давить комом
За тих, хто не побачить цю весну.
Л.Заїка
(Звучить пісня «Журавли» М.Бернеса.)
Ведучий. Трагедія війни бентежить пам’ять живих до нашого часу. Чорною сторінкою ввійшли в
книгу історії роки війни з фашистською
навалою, їх відлуння відчуваєш ще й сьогодні, особливо коли бачиш пам’ятники
загиблим воїнам, відвідуєш музеї бойової слави, зустрічаєшся з учасниками тих
страхітливих подій. Ніхто не забутий і ніщо не забуте! Бо тільки той, хто пам'ятає минуле, вартий майбутнього.
1учень. Ніхто не
забутий, на попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі живуть.
2учень. Їх прийняла війна, лишивши списки
Загиблих у праведнім бою,
Застигли в тузі обеліски
В гранітнім каміннім строю.
3учень. Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях,
І вклонимось всі
ми низько до землі їм,
Квітами устелимо їх тернистий шлях.
Ведуча. Нелегке наше сьогодення не може заступити
радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для
нас назавжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем мрії. Його
наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким
найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління перед тими ветеранами війни, кому пощастило
пройти через чорнило битв і дожити до сьогодення. Все менше залишається їх в
життєвому строю. Даються в знаки і обпалена війною молодість, сирі окопи і
бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями , а на
скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті
страшні часи, хоч часом їм і не хочеться про них згадувати.
Ведучий. Тих, кого побратала війна,
Він забути не зможе ніколи.
Тож нехай зменшить хід хвилина оця,
Надаємо ветеранові слово.
Надаємо ветеранові слово.
(Слово надається ветеранам Великої вітчизняної війни.)
(На сцену виходить учень і зачитує листа солдата з фронту до матері.)
4 учень. «Дорога
моя матусю! Пишу тобі листа у проміжках між боями. У тебе
сьогодні день народження і я тебе, моя мила нене, від усього серця щиро вітаю. Хочу щоб скоріше
закінчилася війна і я б зміг поцілувати твої натруджені тяжкою працею
руки. Так хочеться іноді пригорнутися до тебе і хоч на хвилинку стати
маленьким. Моя мамочко, не хвилюйся зі мною є і буде все добре, бо моя
віра у життя і твоя молитва сильніші за
смерть. Міцно цілую і люблю. Твій син Володимир…»
(Звучить пісня «Балада про мальви» В.Івасюка, Б.Гури)
(На фоні музики учень читає вірш «Жди меня и я
вернусь».)
1учень. До тебе, людино, звертаюсь:
Залиш на хвилину щоденні турботи.
З собою побудь у глибокій скорботі,
Згадай чоловіка, товариша, брата,
Дружину, сестру, чи посивілу матір.
2 учень. Перед трагічною хвилиною
мовчання
Словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше нам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Солдатів подвиг, про який сьогодні
Дізналися ми , не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно, нажаль, немає мови,
А має біль. І тому я прошу
Солдатів пам’ять вшанувати мовчанням.
(Звук
метронома. Хвилина мовчання.)
1 учень. Минають роки, але вічний вогонь
пам’яті не згасає! Немає сім’ї яку б не торкнулося горе, що несла війна.
Згадаймо села і міста, що зітерлися з лиця землі, але непідкорені. Згадаймо про
кожну вулицю, про розбиті мрії і нездійсненні надії.
1учень. Зіткана з м’яти й любистку,
Рясту, євшан – зілля і добра,
Вдягнена в сорочку, білу й чисту,
Що терновим цвітом розцвіла.
2учень. Чиї віти, що були барвисті,
Заніміли в дусі каяття.
Це до тебе, Пам’яте пречиста,
Голову схиля вогонь життя.
3 учень. Саме ти, о мудра Берегине,
Наша Богородице свята,
До якої думка завжди лине
У минулі, давнішні літа.
4 учень. Не давала вогнищу земному,
Що тримає на вершині рід,
Що тримає владу, дух і волю,
Згаснути й не залишити слід.
5учень. Саме ти, молитва Божа наша,
Єсть Надія, Віра і Любов.
Допоможеш випити нам чашу,
Де змішались смуток, горе й кров.
6 учень. О Пам’яте, всесильна,
всемогутня,
Не дай забути тих, кого нема.
Не доведи, о Матінко Пречиста,
Щоб в наші душі вкралася зима.
7 учень. Терзай же душі спогадом
жорстоким,
Взивай до серця кожного із нас,
Не дай дивитись збайдужілим оком
На очі матері, що плакали не раз.
8 учень. О, царице, Пам’яте народу,
Не схована у вічності своїй
Сторінок безсмертних і величних
Тих жорстоких, грозових подій.
9 учень. Не дай забути, щоб не
повторити,
Не дай згасити, щоб не розпалить
Гарячу й чисту кров мого народу,
Не дай, о Господи, ізнов пролить.
Ведуча. Я знаю, що пройдуть роки,
зміняться покоління і настане той час, коли зовсім не лишиться в живих
ветеранів війни, але зостанеться пам’ять про них, про їх подвиг, про страшну
війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо й горе на нашу землю. І
від нас усіх залежить, щоб це залишилось у пам’яті прийдешніх поколінь. То ж, пам’ятаймо про всіх!
Ведучий. Велика вдячність усім тим, хто
кував перемогу, пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя.
То ж схилимо низько голови перед пам’яттю тих, хто назавжди лишиться в нашому серці, хто віддав
життя за наше майбутнє, за ясне й мирне небо.
Ведуча. Ми свято шануємо пам’ять усіх,
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!
(Звучить
пісня «Хай завжди буде сонце».)
